Джіп в телевізорі

Джіп в телевізорі

Джанні Родарі

ДЖІП В ТЕЛЕВІЗОРІ
Переклав з італійської Іван Труш

ОЙ! ОЙ! ОЙ!

Сімнадцятого січня о вісімнадцятій годині тридцять хвилин восьмирічний Джамп'єро Бінда на прізвисько Джіп, який живе в Мілані на вулиці Сеттембріні, будинок 175, квартира 14, увімкнув телевізор, зняв черевики і зручно вмостився в зеленому шкіряному кріслі, тішачись наперед новим фільмом із серії про індіанців «Пригоди Білого Пера».

Праворуч від Джіпа, в такому самому зеленому кріслі, сидів його п'ятирічний братик Філіппо Бінда, або просто Фліп. Для зручності він теж зняв черевики і недбало кинув їх на підлогу.

Братів розділяв не тільки вік, а й футбольні пристрасті. Джіп уболівав за команду «Інтер», а Фліп — за команду «Мілан», що, зрештою, не дуже важливо для нашої історії — вона почалася о вісімнадцятій годині тридцять хвилин, коли у Джіпа зненацька засвербіли ноги.

О вісімнадцятій годині тридцять дев'ять хвилин Джіп відчув, що якась таємнича сила підняла його в повітря. Лише на одну-єдину мить він зупинився, наче ракета перед запуском у космос, і, пролетівши через усю кімнату, шугнув головою в телевізор.

Але хлопець одразу вимушений був сховатися за скелю, щоб уникнути індіанських стріл, які свистіли з усіх боків. Тепер він спантеличено дивився в кімнату, де біля порожнього крісла лежали його черевики, та слухав, як репетував до безтями здивований Фліп:

—    Ой! Ой! Ой! Як це тобі вдалося? Ти навіть скла не розбив!

—    Я й сам не знаю, Фліпе!

—    Та ти ж у телевізорі, за екраном, ніби індіанець Біле Перо! Кудою ти туди проліз?

—    Не знаю, Фліпе!

—    Ну й дива! Відійди трішки вбік, бо я нічого не бачу.

—    Я боюся поворухнутися. Кругом свистять стріли.

—    Ну й боягуз ти! Через тебе нічого не видно!

Тим часом запекла битва на екрані тривала. І ось плем'я Білого Пера знову святкувало перемогу. Тут сцена швидко перемінилася. Скеля, за якою ховався Джіп, несподівано зникла, і хлопець опинився під копитами коня.

—    Ой! — перелякано скрикнув Фліп.

Проте боявся він даремно — кінь був учений і навіть не торкнув Джіпа.

—    Ну, якщо вже ти опинився в телевізорі,— сказав Фліп,— то спитай Біле Перо, чому вже другий тиждень не видно безстрашного вождя Громову Хмару.

—    Він не розуміє по-італійському!

—    А ти спершу скажи йому чарівне слово— «Хуг!»

—    Хуг! — вигукнув Джіп.

Але в Білого Пера були важливіші справи — він саме звільняв од мотузок свою дружину з довгою чорною косою, яку вороги прив'язали до стовпа.

—    Хуг, хуг! — несміливо повторив Джіп.

—    Голосніше! — підбадьорював його Фліп.— Одразу видно, що ти боягуз. Усі вболівальники «Інтера» такі...

—    Зате хоробрі вболівальники «Мілана» сидять собі в кріслах. Хвалько!

—    Так?! Ось зараз вимкну телевізор, тоді знатимеш.

Фліп скочив на підлогу й босоніж підбіг до телевізора.

—    Не смій! — розпачливо зарепетував Джіп.

—    Хоч кричи, хоч не кричи, а я вимкну!

—    Мамо, рятуй!

—    Що скоїлося? — гукнула синьйора Бінда з кухні, де вона саме прасувала.

—    Фліп хоче вимкнути телевізор!

—    Фліпе, перестань бешкетувати,— спокійно звеліла мати.

—    А Джіп ускочив у телевізор!

—    Облиш свої жарти, Джіпе,— мовила мати, прасуючи білизну.— І не торкайся телевізора, його не важко й поламати.

—    Та де там торкнувся — він весь туди заліз! — переможно вигукнув Фліп.— Тільки черевики залишилися!

—    Скільки разів я вам говорила: не ходити босоніж по підлозі! — суворо сказала синьйора Бінда.

—    Фліп теж зняв черевики! — дав відкоша Джіп.?

Тут синьйора Бінда вирішила, що пора вже втрутитися.

Зітхнувши, вона поставила праску на підставку, прочинила двері в кімнату і:

—    Ой Джі-і-іпе!

—    Мамо!

—    Що це ти собі надумав, синочку?

—    Слово честі, я не винен,— голосно схлипуючи, пробелькотів Джіп.— Я нічого поганого не робив. Тихенько сидів. Подивися...— і він показав на порожнє крісло, ніби закликаючи його в свідки на свій бік.

—    Що скаже батько? — прошепотіла синьйора Бінда й важко опустилася в крісло.

Тут саме вернулася додому тітка Емма — вона ходила грати в лото.

—    Що я бачу! — вигукнула вона, суворо дивлячись на свою молодшу сестру, синьйору Бінду.— І ти дозво лила дітям грати в таку небезпечну гру?

Їй у двох словах розповіли, що трапилось. Але тітка Емма не повірила.

—    Таємнича сила? Дурниці! Скажіть правду: Джіп вирішив у такий спосіб уникнути прочуханки від батька. Хіба він не отримав учора двійку з арифметики? А те пер спробуй упіймати його. Але нічого йому не вдасться: я зараз же викличу механіка.

Після довгих умовлянь механік обіцяв прийти хвилин через десять.

Тим часом червоношкірі чемно поступилися місцем на екрані не дуже молодій синьйорі, котра почала пояснювати, як приготувати салат без олії.

—    Це страшенно нудно,— пробурчав Фліп. І тут йому спало на думку взятися за малювання. Він розклав на столі великий аркуш паперу, фарби, пензлики — свої та Джіпові.

—    Мамо, він узяв мої пензлики! — голосно запротестував Джіп, виглянувши з-за салатниці.

—    Фліпе, не чіпай братових речей!

Удаючи, ніби це не до нього, Фліп спокійнісінько заходився малювати синє небо улюбленим Джіповим олівцем.

Джіп кричав,  погрожував,  дати  братові прочухана, але добратися до нього, ясна річ, не міг. Від злості Джіп заойкав щосили. Аби заглушити братів голос, Фліп зарепетував і собі. А мати й тітка Емма гукали на все горло хлопцям, щоб ті заспокоїлися.

У розпалі такого шарварку до кімнати зайшов сам глава сім'ї — бухгалтер Джордано Бінда.

—    Гарненько мене зустрічають після роботи,— проказав він.

—    Ти не хвилюйся, любий,— поквапилася заспокоїти чоловіка синьйора Бінда.— Зараз прийде механік.

—    Коли ще й він галасуватиме, то вже неодмінно приїдуть пожежники. А навіщо, власне, механік? Знову зіпсувалася пральна машина?

—    Ні, заради Джіпа.

—    Заради Джіпа? Б'юся об заклад, він знову спалив мою електробритву. До речі, де він?

—    Я тут, татусю,— почувся жалібний голосок. Повернувшись на голос до телевізора, Джордано   Бінда застиг, мов статуя.

—    Ну, коли вже таке сталося, то йому треба вибачити. Наступної чверті наш Джіп матиме найкращу оцінку з арифметики на весь Мілан! — заторохтіла тітка Емма.

—    Джіп матиме найкращу оцінку з арифметики на весь Мілан? — розгублено перепитав синьйор Бінда.

—    Зараз я дам тобі підписати його щоденник,— мовила тітка Емма.

І славна тітка рішуче попрямувала до письмового столу, в якому вона сама заховала до пори до часу Джіпового щоденника від грізного батька.

—    Не треба, не треба,— відповів синьйор Бінда.— Річ тут не в поганих оцінках, а в жахливій хворобі. Цими днями в газеті була стаття якогось Родарі про одного адвоката, що захворів на таку недугу. Той адвокат так захопився телевізійними передачами, що навіть забув про свою дружину та дітей, занедбав щоденні справи. Цілими днями він просиджував перед телевізором і дивився все підряд: кінокомедії, наукові лекції, доповіді, уроки для неписьменних, передачі про етруські поховання тощо. Точнісінько як Джіп і Фліп. Ясна річ, це хвороба.

—    Ну, а потім?

—    А потім він як був — у сорочці, в штанях з підтяжками — вскочив у телевізор і просидів там аж три дні. Уявляєте собі, в такому непристойному вигляді він приймав клієнтів.

—    А як же він звідти вибрався?

Бухгалтер Бінда розтулив був рота, але так нічого й не відповів. Він вибіг у коридор і постукав у двері свого сусіда, адвоката Проспері. Ні, це не той адвокат, що вскочив у телевізор, а зовсім інший, бо в Італії адвокатів — хоч греблю гати.