Про могутнього джина

Про могутнього джина

Карел Чапек

Про могутнього джина

З чеської переклав Геннадій Кофанов

Один директор банку, купаючись в морі, побачив у піску закорковану пляшку. І зацікавившись, мовляв, а що ж там таке, виколупав з пляшки корок, що вона була ним заткнута. Тут почав з пляшки вивергатися немовби струмінь диму, котрий виростав у чорну хмару, поки та не затемнила усе небо; що той морок мав голову з вогняними очима та велетенські руки і ноги; адже то був могутній дух. «Дякую тобі, смертна людино, – загримів дух так, аж директор банку з переляку впав на землю. – Тисячу років я був ув’язнений у цій пляшці, аж поки ти мене визволив. За це вислови будь-яке бажання, і воно буде виконане».

Тоді той директор банку став міркувати, що б таке сказати могутньому духові, адже грошей в директора було досхочу, а до політичної кар’єри байдуже; згадав про Прагу і мовив: «Могутній духу, вчини так, аби люди у Празі ходили лівою стороною тротуару, як належить за правилами, а не тинялися безладно, немовби вівці».

«Чоловіче, – вирік дух похмуро, – швидше скажи щось інше».

«Не буду», – відказав той.

«Дивися, – сказав дух, – мені було б легше дати тобі вагон перлів, або ж найпрекраснішу принцесу, чи то ціле зайве королівство разом із замком. Коротше кажучи, попроси щось такого, що я можу зробити для тебе».

«Не буду, – відповідав той чоловік. – Я хочу саме того, про що повідав».

Тут загримів могутній дух жахливо, аж земля задрижала, і почав смугою диму всмоктуватись назад у пляшку. «Ти покидьок,  – ревів при цьому, – тому вдруге не відкорковуй моєї пляшки, якщо ти потім не можеш змінити таке нездійсненне бажання, аби люди у Празі ходили як належить».

Сказавши це, зник дух у пляшці, і вже ніколи більш не з’являвся.

Lidov? noviny (Народна газета), Прага, 20 лютого 1927 року.

Оригінал

Karel ?apek

O mocn?m d?inovi

Jeden bankovn? ?editel se koupal v mo?i a p?itom spat?il v p?sku uzav?enou l?hev. I podivil se, co v n? asi je, a sejmul z l?hve pe?e?, kter? ji uzav?rala. Tu po?al z l?hve vystupovati jakoby prou?ek d?mu, kter? vyrostl v ?ern? mrak, a? se zatemnila cel? obloha; a ten mrak m?l hlavu s ohniv?ma o?ima a ohromn? ruce i nohy, nebo? to byl mocn? duch. “D?kuji ti, smrteln? ?lov??e,” zah??mal duch tak, a? ten bankovn? ?editel padl leknut?m na zem; “tis?c let jsem byl zav?en v t? l?hvi, a? ty jsi mne vysvobodil. Za to projev jak?koliv p??n? a bude ti spln?no.”

Tu ten bankovn? ?editel p?em??lel, o? by si mocn?mu duchu ?ekl; ale proto?e s?m m?l pen?z jako ?lupek a o politiku se nestaral, vzpomn?l si na Prahu a ?ekl: “Mocn? duchu, u?i? tedy, aby lid? v Praze chodili po lev? stran? chodn?ku, jak maj? na??zeno, a aby u? do sebe nestrkali jako ovce.”

“?lov??e,” ?ekl duch mrzut?, “?ekni si rad?ji o n?co jin?ho.”

“Ne?eknu,” pravil bankovn? ?editel.

“Koukej,” ?ekl duch, “mn? by bylo snadn?j?? ti d?t f?ru perel, nebo nejkr?sn?j?? princeznu, nebo cel? zbytkov? kr?lovstv? i se z?mkem. Zkr?tka, ?ekni si o n?co, co ti mohu ud?lat.”

“Ne?eknu,” odpov?d?l ten ?lov?k. “J? chci zrovna to, co jsem pov?dal.”

Tu zah??mal mocn? duch stra?liv?, a? se zem? zat??sla, a po?al se prou?kem d?mu soukat zp?tky do t? l?hve. “Ty pacholku,” bur?cel p?itom, “tak podruh? neotv?rej mou l?hev, kdy? si potom neum?? vym?nit ne? takovou nemo?nost, aby lid? v Praze chodili, jak se pat??!”

?ka to zmizel mocn? duch v l?hvi a v?ckr?t se u? neuk?zal.

Lidov? noviny 20. 2. 1927